Адвокат | Мажеру Инна Александровна
RU | UA | EN
Вернуться к статьям

"Дельта банку" відмовлено у стягненні заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

Адвокат Мажеру Инна Александровна | 03.04.2018


Notice: Undefined index: HTTP_REFERER in /home/advoka26/xn----7sbabhllh6aws5auu.odessa.ua/www/article.php on line 105
Адвокат Одесса Мажеру

24.01.2018 року Апеляційний суд Одеської області задовольнив апеляційну скаргу представника відповідача в цивільній справі № 509/3942/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.  

Апеляційний суд Одеської області виніс постанову, якою рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року - скасував. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 - відмовив.

Апеляційний суд Одеської області полгодився з доводами апелянта про те, що така вимога, як визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку суперечить вимогам ЦК України та ЗУ «Про іпотеку», оскільки вказаними нормативно-правовими актами не передбачено застосування у судовому порядку такого способу захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Детальне обґрунтування наведеної правової позиції викладене у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-1851цс15 від 30.03.2016 р., а також у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року.

У Постанові ВСУ від 30.03.2016 року № 6-1851цс15 судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне затвердження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку».

Порядок реєстрації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість вининення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Ст. 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2012 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що «як у ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», так і у договорі іпотеки зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не врахували вимоги ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» та не прийняли до уваги умови договору іпотеки, застосували спосіб зверення стягнення на предмет іпотеки, що не передбачено застосовувати у судовому порядку, та виходячи із позовних вимог КС «Агро-Кредит», які відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України просили в уточненій позовній заяві визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки, у позові КС «Агро-Кредит» слід відмовити».

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року зазначено, що відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст. 335 та 376 цього Кодексу.

Отже, висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах ВСУ, щодо застосування ст. 37-39 ЗУ «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм статтей 37-39 ЗУ «Про іпотеку». Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.Ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч. 1, 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовоми наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 цього Закону, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомуст. 38 цього Закону.

 цьому згідно із ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю прав власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).

Ст. 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень ст.ст. 33, 36, 37, 39 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекождаержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателюправа власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»).

Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шлґхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст. 360 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень у частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Викладені обставини судом з'ясовано неповно, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового.

Викладена судава практика може бути корисною для практикуючих юристів і осіб, які самостійно захищають свої права в банківських спорах. 

Вернуться к статьям

Рубрики:

Авиакатастрофы
Административное судопроизводство
Административные дела
Банки
Возмещение ущерба
Гражданские дела
ДТП
Защита прав детей
Защита права собственности
Земельные споры
Кредиты
Международное право
Налоговые споры
СМИ
Уголовные дела
˄